Л.Р. Джаферова

Кримський економічний інститут ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Анотація: розглядаються основи формування доходів місцевих бюджетів України відповідно до діючої законодавчо-нормативної бази на прикладі Автономної Республіки Крим. При цьому робиться акцент на існуючі проблеми, які виникають при розподілі бюджетних ресурсів.

Аннотация: рассматриваются основы формирования доходов местных бюджетов Украины согласно действующей законодательно-нормативной базе на примере Автономной Республики Крым. При этом делается акцент на существующие проблемы, которые возникают при распределении бюджетных ресурсов.

Annotation: the principles of the formation of the local budgets of Ukraine with the accordance of the present legal basis are studied here on the example of the Autonomous Republic of the Crimea. The stress is maid on the existing problems which arise during the distribution of the budget resources.

Ключові слова: місцеві бюджети, дотація вирівнювання, місцеві податки, закріплені доходи місцевих бюджетів.

I. Постановка проблеми (актуальність). Важлива роль місцевих бюджетів в умовах переходу до економіки ринкового типу обумовлена децентралізацією бюджетної системи України. При цьому ефективна реалізація завдань, покладених на місцеві органи влади можлива лише при  достатності фінансових ресурсів і їхньої відносної самостійності. У зв'язку із цим наукові дослідження в сфері забезпечення автономності місцевих бюджетів шляхом формування їхньої дохідної частини на основі об'єктивної оцінки податкового потенціалу території є вкрай актуальними.

II. Мета дослідження укладається у тім, щоб виявити основні проблеми міжбюджетних відносин, які виникають при формуванні фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів.

III. Результати. В Україні постійною проблемою бюджетного процесу є визначення оптимальних форм і методів перерозподілу доходних джерел, які будуть спрямовані на збалансування державних і місцевих інтересів. Українські вчені, які займаються питаннями гармонізації міжбюджетних відносин вважають, що чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи (статті 63-69 Бюджетного кодексу), є позитивним моментом у системі міжбюджетних відносин, тому що дозволили закласти фундамент для нової стратегічної політики органів місцевого самоврядування (всі податки діляться в певних пропорціях між областями та районами), і є діючим важелем в здійсненні довгострокової програми соціально-економічного розвитку [1, с. 68-71; 2, с. 30; 3, с. 55; 4, с. 84].

Однак, проблема формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів потребує свого подальшого дослідження, оскільки існуюча політика щодо формування доходів місцевих бюджетів, що знаходить своє нормативне забезпечення в Бюджетному кодексі України і Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, які передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами» [5; 6], на сучасному етапі підриває всякі стимули регіональної влади до нарощування  податкового потенціалу самого регіону.

Ряд податків, значимих по своїй питомій вазі в загальному обсягу доходів місцевого бюджету, не роблять своєї стимулюючої та регулюючої дії в діяльності адміністративно-територіальної одиниці. Такими є податок з доходів фізичних осіб, єдиний податок із суб'єктів підприємницької діяльності, державне мито, плата за ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, плата за торговий патент на здійснення певних видів діяльності, надходження адміністративних штрафів, які по своїй суті є індикаторами економічного розвитку регіону. Відбувається це за рахунок того, що дані дохідні джерела є закріпленими за місцевими бюджетами й ураховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів, які розраховуються по формулі [6]:

Тi = аi (Vi - Dizak ) ,                 (1)

де: Тi - обсяг дотації вирівнювання з Державного бюджету в місцеві бюджети (і навпаки);

Vi - обсяг видатків, закріплених за відповідним місцевим бюджетом;

Dizak - обсяг доходів, закріплених за відповідним місцевим бюджетом;

аi - коефіцієнт вирівнювання.

Формула (1) розроблена відповідно до статті 97 і 98 Бюджетного кодексу України для розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами міст Києва й Севастополя, міст республіканського й обласного значення, бюджетами районів.

Обсяг дотації вирівнювання з Державного бюджету в місцеві або навпаки (Тi) визначається по загальному фонду місцевого бюджету як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків (Vi) і розрахунковим обсягом доходів, закріпленим за відповідними місцевими бюджетами (Dizak), скорегована на коефіцієнт вирівнювання аi, де i - місцевий бюджет.

Перевищення закріплених доходів над відповідними закріпленими видатками призводить до збільшення вилучень частини фінансових ресурсів місцевих бюджетів у Державний бюджет, а протилежна тенденція - навпаки. Такі міжбюджетні взаємовідносини вже теоретично повинні підривати зацікавленість місцевих органів влади в збільшенні саме закріплених податків і зборів. Розглянемо, що відбувається на практиці: за період 2002-2007 рр. спостерігається динамічне зменшення загальної величини доходів Зведеного бюджету АР Крим (див. табл.1), які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів: якщо у 2002 р. їхня частка в загальній величині доходів бюджету без врахування офіційних трансфертів становила 69,9 %, то у 2003 р. вона склала 61,39 %, 2004 р. - 51,29 %, 2005 р. - 55,18 %, однак у 2006-2007 рр. вона зростає до 58,67 %.

Це відбулося в основному за рахунок різкого зменшення частки акцизного збору з 21,86 % у 2002 р. до 4,57 % у 2005 р. і 3,3 % у 2007 р.

Таблиця 1

Динаміка структури основних доходів бюджету Автономної Республіки Крим, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів у загальній величині доходів за 2002-2007 рр., % (без врахування трансфертів) *

*Розраховано та складено автором на основі даних Міністерства фінансів АР Крим і Головного Управління статистики у АР Крим за 2002-2007 рр.

Що ж стосується податку з доходів фізичних осіб (до 2004 р. - прибуткового податку), то його частка має певну тенденцію до зростання: якщо у 2002 р. на його частку доводилося 38,84 %, від загальної величини доходів, то до 2007 р. вона склала 46,91 %. Найнижче значення показника спостерігалося у 2004 р. - 36,82 %, що пояснюється переходом до нової структури податку.  Однак перехід від 13 % ставки даного податку до 15 % виправив ситуацію к 2007 р - 46,91 %.

Податок з доходів фізичних осіб є стабільним і вагомим джерелом фінансових ресурсів місцевих органів влади. Вагомість надходжень даного податку в місцеві бюджети дозволяє місцевим органам влади реалізовувати делеговані й власні повноваження. На думку Суховирской О.Б. прибутковий податок є місцевим по своїй природі, оскільки саме він на місцевому рівні вертається платникові податку у вигляді спільних фондів споживання [7, с. 65]. Однак Слухай С.В. і Задерка Н.Я. відзначають, що даний податок не має всіх характеристик, які б робили його придатним у ролі місцевого податку: значні зовнішні ефекти, які виникають при проведенні політики перерозподілу на місцевому рівні, зумовлюють його приналежність до доходів національного бюджету у багатьох країнах [8, с. 13].

У ряді наукових досліджень існують пропозиції щодо створення місцевого прибуткового податку. Можна виділити дві спроби створення інституту місцевого прибуткового податку:

1) коли місцеві органи влади самостійно встановлюють його базу та ставки;

2) коли місцевий прибутковий податок виступає тільки як надбавка до загальнодержавного податку.

Перший спосіб є досить простим, що дає можливість досить швидко пристосувати прибутковий податок до завдань територіальної одиниці. Однак його реалізація буде досить проблематичної щодо обчислення величини податку і його вилучення на рівні органів місцевого самоврядування. Другий спосіб набагато простіше з технічної точки зору, однак проблема може виникнути в тому випадку, якщо загальнонаціональне регулювання оподатковуваної бази може не збігатися з місцевими інтересами [9, с. 14-15].  

На наш погляд експериментувати й з першим і з другим способами в Україні в умовах формування економіки, орієнтованої на ринкові відносини, коли роль держави важко переоцінити, ще рано. Перше до чого приведе самостійність місцевих органів влади в питаннях прибуткового оподатковування - це незапланована міграція робочої сили по країни, оскільки почнеться процес переміщення джерела доходів у ті регіони, де тягар податку на доходи буде менше.

На даному етапі самим оптимальним варіантом буде виведення податку з доходів фізичних осіб  зі складу закріплених і його передача на місцеві потреби, оскільки зацікавленість місцевих органів влади в збільшенні його надходжень призведе до створення нових робочих місць, відсутності заборгованості по заробітній платі, що в цілому буде сприяти розвитку регіонів України.